Мій знайомий вирішив перекрити дах на будинку під Києвом. Порахував у січні — виходило 180 тисяч гривень за матеріали. У березні перерахував — 270. Ті самі квадратні метри, той самий профіль, той самий постачальник. Він зателефонував мені з питанням, яке я чую останні місяці постійно: «Хто на цьому взагалі заробляє?»
Давайте розберемо ланцюжок чесно, без емоцій.
Метал — найпоказовіша історія. Ціна на арматуру і профнастил прив’язана до біржових котирувань і курсу. Коли гривня просідає, імпортна складова дорожчає майже автоматично. Але зростання на 50% не пояснюється самим курсом. Курс за рік змінився значно менше, ніж ціни на металопрокат. Різницю з’їли два фактори: логістика і дефіцит робочої сили на виробництвах.
Ось перша ланка, і вона заробляє найменше, ніж здається ззовні. Завод, який катає арматуру, має постійні витрати — енергія, зарплати, ремонт обладнання. Електрика для металургії — це не рядок у квитанції, це третина собівартості. Коли тарифи ростуть, а частину потужностей доводиться тримати в резерві через ризики обстрілів, маржа заводу не росте — вона або тримається на нулі, або падає. Виробник піднімає відпускну ціну не тому, що хоче нажитися, а тому що інакше зупиниться.
Друга ланка — гуртовий постачальник. Отут цікавіше. Гуртовик заробляє не стільки на націнці, скільки на обороті й на фінансуванні. Він купує вагон арматури за старою ціною, тримає його на складі місяць, а продає за новою. Це називається «заробіток на залишках», і в моменти різких стрибків він буває дуже відчутним. Саме тому в часи нестабільності гуртовики не поспішають розпродавати склад — вони чекають піку.
Але й тут не все так просто. Склад — це оренда, це охорона, це гроші, заморожені в товарі. Якщо ціна вгору не піде, гуртовик зафіксує збиток. Тобто він грає, і грає своїми грошима.
Третя ланка — роздріб і будівельні бази. Ось де покупець відчуває подорожчання найбільше, бо бачить цінник на полиці. Але роздрібна націнка на будматеріали зазвичай скромна — від кількох відсотків до 15-20% на ходові позиції. Роздріб заробляє на обсязі й на супутніх товарах: кріплення, розхідники, інструмент. Коли основна позиція дорожчає на 50%, продажі в штуках падають, і роздріб заробляє менше, а не більше.
Тоді хто ж виграв? Відповідь нудна: ніхто не виграв стабільно. Виграли ті, хто вчасно закупився перед стрибком — і гуртовики, і кмітливі підрядники, і навіть окремі приватники, які взяли матеріали «на потім». Це разовий заробіток на вдалому таймінгу, а не система.
Тепер про те, що болить найбільше — собівартість відбудови. Коли матеріали додають 50%, кошторис проєкту не додає рівно 50%. Матеріали — це приблизно половина вартості будівництва, решта — роботи, техніка, проєктування. Тобто подорожчання матеріалів на 50% тягне загальний кошторис угору десь на чверть. Звучить стерпно, поки не згадати, що це чверть від мільярдів.
І ось момент, який мене дратує найбільше. Інфляція за той самий період зросла значно менше, ніж ціни на будматеріали. Тобто будівництво дорожчає швидше за економіку в цілому. Причина — не жадібність посередника, а те, що будматеріали залежать від імпорту, енергії та логістики, і кожен із цих складників тягне ціну вгору окремо. Курс додає своє, тарифи — своє, ризики — своє.
Мій прогноз на весняний сезон — обережний. Весна завжди дає сплеск попиту: люди починають ремонти й будівництва. Якщо попит зросте на тлі обмеженої пропозиції, ціни ще підтягнуться — але не на 50%, а скоріше на кілька відсотків. Різких стрибків я не чекаю, бо ринок уже «перегрівся» і покупці почали відкладати проєкти. Падіння цін теж не буде: виробники не можуть дозволити собі працювати в мінус.
Що це означає для вас, якщо ви плануєте будівництво. Не чекайте, що «влітку подешевшає». Не подешевшає. Купуйте ключові матеріали заздалегідь і зберігайте там, де їх не вкрадуть і не намочить дощ. І рахуйте кошторис із запасом у чверть, а не в п’ять відсотків.
І ще одне, суто практичне. Коли вам кажуть «ціни виросли, бо війна», питайте конкретно: на скільки саме і в якій ланці. Найчастіше виявиться, що частина подорожчання — реальна, а частина — просто зручне пояснення для націнки. Розрізняти ці дві речі — єдиний спосіб не переплачувати за міф.
