Коли я вперше побачив цифру 5,9 млн грн у звіті про реконструкцію столичного дитсадка, я не повірив. Не тому, що сума фантастична — у будівництві я бачив і більші «розбіжності». А тому, що ця різниця виникла не на етапі «хитрого» підрядника, а ще в кошторисі, який хтось погодив. І це вже інша історія.
Уявіть звичайний ранок у київському дитсадку. Вихователька відкриває двері, батьки заводять дітей, хтось скаржиться на холодні батареї, хтось — на стару плитку в коридорі. Місто виділяє гроші на реконструкцію. Здавалося б, ось воно — свято. Але за кілька місяців громадські активісти беруть кошторис і порівнюють ціни з ринком. І знаходять розбіжність у 5,9 млн грн. Це не «зекономили на фарбі». Це сума, за яку можна було б капітально відремонтувати ще один невеликий садок.
Я вирішив розібратися, як взагалі таке проходить. Бо коли я працював на об’єктах, то бачив механізм зсередини. Кошторис — це не магія. Це набір рядків: матеріали, роботи, накладні. І кожен рядок хтось вписує. Питання лише в тому, хто перевіряє ці рядки перед тим, як вони стають «погодженими».
Сцена перша: проєктувальник готує документацію. Він бере не ринкову ціну цегли чи утеплювача, а середню по регіону — або взагалі «рекомендовану» від виробника, який потім виграє тендер. Далі — експертиза. Вона має ловити завищення. Але експертиза часто перевіряє формальні речі: чи є розрахунки, чи відповідає ДБН. Вона не завжди зобов’язана порівнювати кожну позицію з актуальним прайсом на ринку. І ось тут починається цікаве.
Сцена друга: тендер. Замовник (у цьому випадку — місто) оголошує закупівлю. У документації вже зашиті ті самі завищені ціни. Підрядники, які хочуть виграти, змушені грати за цими правилами. Якщо хтось пропонує реальну ринкову ціну — він або не проходить кваліфікацію, або його пропозиція виглядає «підозріло дешевою». Пам’ятаєте, як у 2020-х роках деякі тендери відхиляли за «аномально низьку ціну»? Ось звідки ноги ростуть.
Але чи це поодинокий випадок? Я взяв кілька столичних тендерів на ремонти шкіл і садочків за останні два роки. І побачив патерн. У трьох із п’яти випадків ціна на утеплювач була вищою за середню ринкову на 20-40%. На плитку — на 15-25%. Це не завжди 5,9 млн, але механізм той самий. Хтось вписує ціну, експертиза не зупиняє, тендер проходить, роботи виконуються. І ніхто не несе відповідальності, бо формально все «за законом».
Я запитав у знайомого експерта, який роками перевіряє кошториси для громадських організацій. Він сказав річ, яка мене зачепила: «Проблема не в тому, що хтось краде. Проблема в тому, що система не має стимулу ловити. Експертиза отримує гроші за перевірку, але не за знайдені завищення. Підрядник отримує більше, якщо ціна вища. Замовник не має KPI за економію. І всі задоволені — крім платників податків».
Але ж громадськість може це відслідковувати. І тут я згадав історію, як у Львові активісти зробили простий трюк: взяли кошторис на ремонт школи, витягли звідти три ключові матеріали (вікна, утеплювач, лінолеум) і порівняли з цінами в трьох будівельних магазинах. Різниця була очевидною. Вони опублікували це у фейсбуці, і за два тижні замовник переграв тендер. Без суду, без скандалу — просто публічність.
Чи можна так само з цим дитсадком? Так. Але є нюанс: кошторис має бути відкритим. Зараз у системі ProZorro він є, але не завжди в зручному форматі. Іноді це PDF на 200 сторінок, де ціни заховані в таблицях. Якщо ви хочете перевірити — шукайте рядки з матеріалами, які легко знайти в магазині. Утеплювач, фарба, плитка, двері. Саме там найбільші «люфти».
Мій власний висновок простий: 5,9 млн грн — це не про конкретний садок. Це про те, що кошторис досі залишається «чорною скринькою» для більшості. І поки громадськість не почне регулярно заглядати в ці таблиці, нічого не зміниться. Бо система не має вбудованого «детектора брехні». Його доводиться вмикати вручну.
Я не закликаю до полювання на відьом. Але коли різниця в 5,9 млн грн виникає ще до початку робіт — це вже не питання «ринкової ситуації». Це питання того, хто і навіщо вписав ці цифри. І чому ніхто не зупинив.
